?

Log in

No account? Create an account

галактичні кластери

Наша Індія. 2 ч. - Делі, Агра, Фатхепур Сікрі

Journal Info

fly
Name
тотальний дефіцит небуття

Наша Індія. 2 ч. - Делі, Агра, Фатхепур Сікрі

Previous Entry Share Next Entry
fly
Продовжую серію оповідок з Індії.

Частина 2 - фотографії та лірика з Делі, Агри й Фатхепур Сікрі 

Делі - місто Мейнбазару, трущоб і двох слонів

Для бекпекерів все починається і закінчується на вулиці Mainbazaar, район Pahar Ganj. В перші дні акліматизації вулиця видається шумною, дико брудною і зловіщою. Таке собі індійське чистилище. В останні дні починає прокидатись невловима любов до неї, вузеньких провулків, трущобних готельчиків, індусів, які постійно щось від тебе хочуть, запаху вуличної їжі з каррі й сечі з тим же запахом каррі, тук-тукерів і велорикш. З любов’ю дивишся навіть на таракана, який в черговий раз лізе по твоєму ліжку. Після 4-5 днів, прожитих на Мейнбазарі, можна стати частиною цієї вулиці, а значить і частиною Індії.

Весілля на Мейнбазарі, щасливий наречений в супроводі поліції в касухє з мабілою і дерев’яною палкою. Щоб не зійшов наречений зі шляху істинного в останній момент.


Жили ми в готелі Decent (зліва, якщо йти від вокзалу), по 350 рупій за хороший дабл, з гарячою водою. А якщо провести з адміністраторами невелику теологічну дискусію про спільні моменти ісламу, індуїзму і християнства – вони дадуть вам кімнату з протилежної сторони Мейнбазару, а значить, тиху і спокійну. В останні дні знайшли прекрасний ресторанчик з прекрасною кухнею - Everest. Готують довго, коштує недешево, але неймовірно смачно. Мають власну випічку. Варто спробувати лазанью зі шпинатом, вегетаріанське спагетті, картопляний омлетик. Тільки от ранішні булочки краще не замовляти – вони стоять на вітрині, і по них стадами лазять таргани. А це, власне, сам Мейнбазар. 


Велорикші в Індії – худі, сумні, замучені, нещасні й відсторонені. Робота не з легких, нижча каста. Дружини деяких з них заробляють на життя тим, що ліплять і продають лєпьошки з какашок для розтопки пічок.


Тварини в Індії такі ж худі, сумні, замучені, нещасні й відсторонені, як велорикші. Як наприклад, цей ослик, гружений камінням. Або собаки, яких в Індії реально багато, але вони дуже рідко бігають чи ходять – переважно лежать на узбіччях доріг, як індійські бомжі.


В перший день ми вирішили пройтися пішки з Мейнбазару до Ред Форту, щоб побачити нетуристичну Індію. Побачили. Виглядає вона приблизно так. Райони, квартали, жилиє масіви.


Там ще бігали дуже худі курки і кози з довгими спадаючими вухами, як у спаніелів


Процес виготовлення чапаті або роті – лєпьошок з прісного тіста, смачні дуже.


Передвиборчий процес в Індії мало чим відрізняється від нашого. Тільки от рожі повеселіші будуть, особливо в нижньому ряді.


Індійські храми. В наступних серіях ще буде кілька фоток з індуїстськими святинями. З того, що я побачила – реально не розумію, як можна такому поклонятися. Ну ладно, красивий голубий Крішна з розвинутим торсом – це ще пів біди, але мавпи, ганеші, русалки, собаки з ерегованими членами і купа взагалі незрозумілих кусків каменю – моєму розумінню це не піддається.


Замість Ред Форту (неділя, понеділок - вихідні) дійшли тільки до мечеті Jama Masijd – найбільшої в Індії, яка одночасно може вмістити 25.000 вірних. На вході видадуть покривала щоб затулити срамоту (голі ноги і голі плечі), а на виході попросять чайові за оренду халатів. Входити в мусульманські та індуїстські святині треба тільки босими, взуття - залишати на виході або чіпляти до рюкзаків. На ногах бажано мати шкарпетки задля уникнення грибка.  


Всередині можна поспати.


Або освіжитися в місцевій калюжці, мєсні там і зуби можуть чистити пальцем.


На сходах під мечеттю сиділи такі сурові мусульманські дєдушки, які втикали на нас біля 10 хвилин. При чому прочитати якісь емоції на їх лицях – цікавості, засудження, симпатії чи антипатії - було неможливо. Просто дивились.


А ще нижче під мечеттю почалась сутичка між індуїстами і мусульманами, при чому зразу так серйозно, по 50 людей з кожного боку, стєнка на стєнку. Зразу прибіг наряд міліції з дерев’яними палками і почав розганяти зборіще.


На другий день знову вирушили пішки до Connaught place і звідти до обсерваторії Джантар-Мантар. В Індії всі старі обсерваторії називаються Джантар-Мантар, і вони реально красиві. Ця була збудована в 1725 році, ми довго чєсали рєпу, намагаючись осягнути принцип спостереження за часом і місячними циклами. Нічого не зрозуміли. Вхід в обсерваторію - 100 рупій для іноземців, 5 - для індусів. При чому така дискримінація наших людей в Індії - повсюдна. Там, де для індусів вхід - 20 рупій, для туристів - 250, для індусів - 25, для туристів - 350. 


Але красиво – факт.


Далі потопали пішки до Парламенту і резиденції президента. Там Індія взагалі не відчувається. Вздовж парканів з колючим дротом і на вишках всередині – величезна кількість охорони з автоматами. Самі британські будівлі – не дуже цікаві.


Три дні в тиждень у певні години можна безкоштовно зайти всередину. З-за огорожі виглядало красиво - особливо зелений слон в повну величину, вистрижений з кущів. Звідти можна прогулятися прямо до India Gate – копія Тріумфальної арки в Парижі.


Ще з’їздили на метро до Акшардхаму – дуже красивий релігійний комплекс на березі річки Ямуна. Черги там нереальні, вхід безкоштовний, сумки і фотоапарати треба залишати при вході. Відкритий з 9.00 до 18.00, як наслідок, всередину ми не встигли потрапити. Дєдушка на фотці живе в крутій хібарці, навіть літня кухня є.


В останні дні, коли ми не потрапили в Джайпур через протести на залізниці, планували з’їздити і в Кутб Мінар, і в Ред Форт, і в Акшардхам. Зрештою, поїхали тільки в гробницю Гумаюна (вхід 250 рупій, мінімальна ціна для пам'яток, занесених в культурну спадщину Юнеско, а в Делі - майже всі такі). Типова ісламська архітектура, мавзолей з гробницями, Тадж Махал в мініатюрі.


Симпатичне місце.




Далі мене почало мучити нав’язливе бажання побачити слонів. Прочесавши гугл і яндекс на предмет „elephants in Delhi”, стало сумно, оскільки з делійського зоопарку слонів вивезли в національні заповідники. Більше інформації не було. Тим не менше, АА не розгубився, нагло завітав у якесь інформаційно-туристичне агенство і на халяву отримав інформацію, що в районі станції метро Laxmi Nagar має бути слоняча ферма з купою слонів. Поїхали туди на метро, приїхали в доволі індустріальний райончик, довго розпитували людей, де тут слони. Нарешті трапився водій тук-тука, який за 100 рупій пообіцяв відвзети нас в elephants' village. Ціна космічна, але вибору у нас не було. Інформація дорожче грошей. Їхали ми по трасі хвилин 5-7 в напрямку до річки Ямуна. Зупинились на трасі, внизу - болото з купками сміття, на вигляд от таке. Зверху видно трасу.


І там таки було двоє слонів і нещасних верблюдів. Доглядають їх бомжі, які живуть під от цим накриттям. Здають тваринок в аренду на корпортиви, весілля і паради. Верблюди насправді в жахливому стані - худі, ребра стирчать. В одного верблюда була велика рана на нозі, яка постійно кровоточила. В меншого слоника порване вухо – чуваки, які його доглядають, постійно тягають за вухо. Повернулись ми туди на наступний день з повним рюкзаком бананів. Пішки йти зі станції метро Laxmi Nagar – 10-15 хвилин, по трасі, в напрямку річки Ямуна, нікуди не звертаючи, доки не побачите справа от такий от пейзаж.


Особливо радісними слони стали, коли ми витягнули банани. Навіть не знаю, хто чим більше тішився – я слонами чи слон бананами.


Слон кагбе нам каже: "Рєбятки, ви молодці, що мені банани принесли"


Діалог АА (він же Франциск Ассизький) зі слоном
АА: Ти - слон. Я – слон. Ти – добряк. Я – добряк.
Слон: Все правда, тільки дай банан.


Мій діалог зі слоном
Я: Слон, ти такий слон, справжній слон.
Слон (скромно): Та, я справжній слон. А банан буде?


Слон співає на мелодію Стінга:
Oh, oh, I’m an elephant, I’m a little elephant, I’m an elephant in Delhi.
А ще він каже: „Люди, будете в Делі – не проходіть мимо, зайдіть покормити мене бананами. А то жизнь тут важка, живу на помойці під трасою, харчуюсь сухими листочками з накиданих гілок, туристів тут не буває, на карпаратіві хіба якийсь банан дадуть. Так що не забувайте про мене”.


І ще два верблюди на прощання.



Агра – місто rooftop ресторанів з видом на Тадж і дєрзких бандерлогів

В Агрі є знаменитий Тадж-Махал, вхід – 750 рупій, куди ми не ходили. Нам достатньо було помилуватись ним з ресторанчика на даху Shanti hotel. Жили ми в цьому ж готелі за 300 рупій. Номер нормальний, гаряча вода була, але вночі пригребла чи то миша, чи то бурундук, і почала гризти наше печенько. Всі дешеві готелі – в районі Taj Ganj. Обід з видом на Тадж на руфтопі - стандартні 150 рупій з людини (перше-друге-салат-фреш).
Схід сонця над Таджем, фотографував АА в 6 ранку. 


А ще на Тадж щоранку медитують бандерлоги, яких в Агрі неймовірна кількість.


На вулицях можна зустріти постери боллівудських фільмів. Як наприклад, оцей, з суровим мужчиною в рожевих окулярах справа і вусатим Бредом Піттом зліва.


Якщо добре пошукати в районі базару біля Агра Форту, ви знайдете чергову мечеть. В кожній мечеті до вас обов'язково пристане якийсь мєсний і почне розказувати про мечеть. Потім припре до стінки, вручить журнал з пожертвами від таких же туристів, як ви, і накаже вручити йому гроші. Або після такої екскурсії спробує продати вам якісь сувеніри, які робить його брат, а якщо ви відмовитесь - стане дуже злим і хамовитим. Не хочете платити - твердо відмазуйтесь від супроводу. В цій мечеті якраз проходив урок ісламу для дітей. Ми сіли біля озерця, урок закінчився і діти почали розбігатися.






Ці дівчатка просили шоколад, потім попросили сфотографуватись, але в останній момент дівчинка справа згадала, чого її вчать на уроках ісламу і засоромилась ))


Від Тадж-Махалу до Агра Форту – 20 хвилин пішки. А можна проїхатись на повозці з верблюдами. Ми, звичайно, йшли пішки.


Тук-туки під стінами Агра Форту.


При вході в Агра Форт вас зустрінуть стада бандерлогів




Бандерлоги там дуже дєрзкі. При нас один з них вихопив у 5-річного хлопчика з рук кока-колу і спригнув геть. Хлопчик залишився плакати. Ще одна зграя бандерлогів нагло зігнала нас з лавочки під Агра Фортом і почали скалити зуби, коли я намагалась їх сфоткати. Коротше, майже люди. А оцей от бандерлог спер в когось пачку чіпсів і ретирувався не безпечну відстань.


Власне, Агра Форт. Вхід - 250 рупій. Агра Форт реально красивий, там точно є на що подивитись всередині, на відміну від Тадж Махалу. Будував його імператор Акбар, а добудовував син Аурангзеб, який після державного перевороту заточив татка в форті, за то що той не притісняв індуїстів і не руйнував їхніх храмів.






З Агри до Фатхепур Сікрі (40 км) можна доїхати місцевим автобусом (17 рупій) з автостоянки. Ходять автобуси періодично. В кожному автобусі є кондуктор, завдання якого, окрім збору грошей, запихати туди людей. На власному досвіді переконалась, що в такий автобус за допомогою кондуктора може залізти стільки людей, скільки треба. При цьому 3-4 людини разом з кондуктором будуть їхати, звисаючи з дверей, стоячи одною ногою на нижній сходинці. В такому ж положенні люди їздять і на поїздах в бомж-вагонах.


На автостоянці можна зустріти таких от дівчаток, які попросять в вас рупії. Їм також можна віддати кока-колу, чим вони будуть нереально тішитись.


А такий от індуїстський монах поблагословить вас за 10 рупій. Взагалі, бомжі в Індії – окрема тема для розмови. Вони там подібні на Христа під час хресного ходу. Худі до неможливості, вимучені, з довгим волоссям і довгими бородами, в брудному одязі, босі, з відстороненим поглядом людини, яка осягнула будову всесвіту. Єдина річ, яку більшість з них має – брудне і подерте покривало, яким вони накриваються з головою, коли сплять штабелями на вулицях. При чому накриваються покривалом і вдень на сонці, інакше їх кусають мухи. Бачили одного сплячого бомжа, в якого не було покривала, зате на цілу голову натягнутий целофановий мішок. А ще вони безпосередні до неможливості, можуть іспражнятися по-великому на тротуарах центральних вулиць або там же на сонечку мирно давити лобкових вошів.



Фатхепур Сікрі - мертве місто.
Колишня столиця могольсього імператора Акбара (між 1570 та 1586 рр.), красиво до неможливості. Жили в ньому тільки 16 років. Чому покинули місто – незрозуміло до сих пір, але саме тому, що його покинули – зараз воно збереглося в чудовому вигляді. Чергова гігантська мечеть, вхід в неї - безкоштовний. Вхід в комплекс Фатхепур Сікрі - 250 рупій.




Дєдушка справа щойно зрозумів щось в цьому житті.


Королівські будівлі








До речі, імператор Акбар мав одну християнську дружину Маріам з Гоа, для якої збудував окремий невеличкий палац


Здається, десь там всередині – корт, на якому імператор грав настільну гру Pachasi, використовуючи замість пєшок рабинь.


Назад ми їхали на мєсному бобіку за 40 рупій. Тунель, який веде до траси на Агру, перекрили протестувальники, чи то сутичка якась там була. Автобуси відповідно не ходили. Оскільки, в нас був за 2 години поїзд з Агри до Орчхи, йшли пішки і ловили бобік. В бобік в кінцевому результаті, окрім нас, влізлося 8 людей. Водій діставав до руля одною рукою. Так і їхали. 





Частина 1 - короткий опис маршруту і практичні поради для бекпекерів-ніщєбродів
Частина 3 - Гваліор, Орчха, Каджурахо
Частина 4 - Варанасі, Пурі, Бхубанешвар


Powered by LiveJournal.com